СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМ КАПІТАЛОМ В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ
DOI:
https://doi.org/10.53920/ES-2026-2-12Ключові слова:
інноваційність, людський капітал, національна економіка, складові людського капіталу, трансформація, управління, цифровізаціяАнотація
В умовах цифровізації важливого значення набуває людський капітал, оскільки він стає драйвером економічних перетворень та визначає вектор трансформаційних процесів. Зрозуміло, що лише суспільства, які приділяють належну увагу інвестуванню та розвитку окремих складових людського капіталу, відповідно до потреб сьогодення, здатні отримати позитивні результати. Тому, актуальним питанням для сучасності визначено комплексне розкриття моделі управління розвитком людського капіталу в умовах цифровізації. Метою статті стало визначення сучасних складових людського капіталу в умовах цифрової трансформації економіки та формування моделі управління людським капіталом з урахуванням сучасних соціально-економічних викликів. В ході дослідження з’ясовано, що усталені складові людського капіталу зберігають свою значущість, навіть в умовах становлення цифрового суспільства, але, по-перше, їх зміст та практичне наповнення змінюються; по-друге, вони доповнюються сучасними характеристиками, серед яких виділено цифрові компетентності та навички, резільєнтність та здатність до швидкої адаптації, безперервне навчання, аналітичне та інноваційне мислення, креативність, гнучкість та готовність до професійної трансформації. Управління людським капіталом трактовано як цілісну та багаторівневу систему взаємопов’язаних елементів (суб’єктів та об’єктів), що об’єднані спільною метою та спрямовані на досягнення довгострокових соціально-економічних результатів щодо зростання продуктивності праці, розширення можливостей працевлаштування, розвитку цифрових компетентностей та інноваційної діяльності, підвищення конкурентоспроможності національної економіки та покращення якості життя населення. Особливу увагу приділено розкриттю загальної соціально-економічної моделі управління людським капіталом, що побудована на основі організації узгодженого взаємозв’язку архітектури управління, інструментально-методичного рівня, суб’єктно-об’єктної складової.














