ЕФЕКТИВНІСТЬ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ ПІД ЧАС ВОЄННОГО СТАНУ
DOI:
https://doi.org/10.53920/ES-2026-1-8Ключові слова:
державне регулювання економіки, валовий внутрішній продукт, споживчі витрати, прямі іно-земні інвестиції, мультиплікатор інвестицій, продуктивність праці, реальні доходи населення, середня заробітна плата, рівень безробіття, інфляціяАнотація
У статті здійснено оцінку ефективності політики державного регулювання економіки України в умовах російсько-української війни. На основі статистичного аналізу макроекономічних показників виявлено зворотні тенденції в динаміці порівняно з мирним періодом: споживчі витрати зростали значно повільніше, ніж ВВП, при цьому розрив між ними у перерахунку на одну особу збільшувався; зростання ВВП відбувалося за рахунок підвищення споживчих витрат та мілітаризації економіки і мало переважно інфляційний та неінклюзивний характер. Зафіксовано істотне скорочення прямих іноземних інвестицій; водночас внутрішні джерела інвестування перевищували іноземні приблизно у 6-7 разів. Виявлено уповільнення темпів зростання продуктивності праці та одночасне прискорення темпів зростання середньої заробітної плати, а також збільшення розриву між абсолютними величинами цих показників у перерахунку на одну особу. Доведено зростання розриву між продуктивністю праці та реальними доходами населення у розрахунку на одну особу. Визначено, що основними причинами зниження реальних доходів є висока інфляція та зростання рівня безробіття, які зумовлені недостатньою ефективністю державного регулювання економіки. Встановлено значне зростання частки бюджетних видатків у ВВП України - більш ніж у 2 рази, до рівня близько 60 %, що створює передумови для виникнення ефекту витіснення приватних інвестицій. Зроблено висновок про недостатню ефективність регуляторної політики в умовах воєнного стану. Запропоновано активізацію залучення прямих іноземних інвестицій у регіони з нижчим рівнем безпеки на Заході країни із одночасним запровадженням ефективних стимулів для зарубіжних компаній; реалізацію довгострокових інвестиційних програм для відновлення енергетичної інфраструктури; оптимізацію ланцюгів постачання; а також розроблення системи стимулів для роботодавців з метою зменшення регіональних диспропорцій на ринку праці.














